Подивись!!!

Доборого Вам ранку, дня, вечора і так вже бути – ночі. Все дивлячись на те хто коли прокидається, приходить додому, виходить з душу або туалету, закінчує займатись мастурбацією або сексом та врешті заходить до нету.
Як і минулого року я аналізую і прогнозую можливих лауреатів на щорічну премію «Оскар». Отож почну.
У номінації «кращий фільм» цього року претендують відразу десять стрічок. Організатори премії вирішили згадати давно забуте старе(останній раз 10 фільмів висувались на здобуття премії у далекому 1943 році) і розширити лист цьогорічних номінантів:

«Аватар»
«Безславні виродки»
«Вверх»
«Виховання почуттів»
«Мені б у небо»
«Невидима сторона»
«Володар бурі»
«Район №9»
«Серйозна людина»
«Тужся».
По дев’ять номінацій мають фільми у колишнього подружжя Джеймса Камерона(«Аватар») та Кетрін Бігілоу(«Володар бурі»). Тому головна боротьба буде точитись саме між ними. І де тут інтрига?
З десятки номінантів найбільльше шансів у «Аватара» - фільма про позаземних трьохметрових синіх увальнів та военної драми «Володар бурі» - історія адреналінового наркомана-сапера. Всі інші трохи або й зовсім недотягують до Оскара. Особисто я взагалі не розумію, що в цьому списку робить «Невидима сторона»(знятий на реальних подіях) з Сандрой Буллок в головних ролях. Фільм непоганий, але дуже вже пафосно-мелодраматичний та шаблонний і підходить скоріш для телеекранів. Хоча мушу визнати успіх у картини на території Північної Америки просто таки шалений, чого не скажеш про міжнародний прокат.

Номінація «Кращий режисер»:
Джеймс Камерон – «Аватар»
Джейсон Райтман – «Мені б у небо»
Квентін Тарантіно – «Безславні виродки»
Кетрін Бігілоу – «Володар бурі»
Лі Деніелс – «Тужся».
Зараз фани «Аватара» відразу закричать: Оскар, Джеймсу і хутенько!!!
Я не буду настільки категоричним і скажу: Фігушкі! Оскар, Кетрін!!!
Жіночий погляд на війну виявився далеко не жіночним, а потужним і доволі реалістичним без зайвих фанфарів та дефирамбів у бік виправдання війни в Іраку. Та й не про війну власне, а про людей на війні. Які без неї(війни)жити не можуть. 
А як же Квентін? – хтось запитає. А Квентін молодець – насмішив, але не більше.

Номінація «Кращий актор»
Джеремі Реннер – «Володар бурі»;
Джеф Бріджес – «Шалене серце»
Джордж Клуні – «Мені б в небо»
Колін Ферт – «Самотній чоловік»
Морган Фріман – «Непідкорений»
Критики вихваляють гру Джефа Бріджеса і я не буду сперечатись. Хто я такий взагалі? Де я, а де вони. Згоден з ними(критиками). Молодець Джеф – нарешті динозавр отримає свою таку омріяну і недосяжну статуетку за роль алкоголіка та колишньої зірки кантрі в одному обличчі.
Хоча буду відвертим подобаються всі, окрім Моргана Фрімана. Акторські роботи у нього бували й кращі, але ж цього разу це Нельсон Мандела. А як за втілення образу такого хлопця і не всунути у список номінантів?!

Номінація «Кращий актор другого плану»:
Вуді Гаррельсон – «Посланник»
Крістоф Вальц – «Безславні виродки»
Крістофер Пламмер – «Остання неділя»
Метт Деймон – «Непідкорений»
Стенлі Туччі – «Милі кістки»
В цій номінацій беззаперечний лідер австрійський актор Крістоф Вальц("Безславні виродки"). Всі інші просто статисти. Вибачте шановні, але це правда. Кращої акторської роботи я ще не бачив. Неперевершено, шалено та неймовірно захоплююче лицедійство. Дякую.

Номінація «Краща акторка року»:
Габурі Сідібе – «Тужся»
Сандра Баллок – «Невидима сторона»
Хелен Міррен – «Остання неділя»
Кері Малліган – «Виховання почуттів»
Меріл Стріп – «Джулі і Джулія: готуємо щастя за рецептом»
Якось так природньо і спокійно всі сприйняли Сандру Баллок, як лідера у оскарівських перегонах серед акторок. А коли улюблениця американців отримала Золотого глобуса то тим більше стало зрозуміло хто стане лауреаткою. Але якщо давати статуетки лише за гарні очі або ж тим хто у фаворі у публіки тоді Роберт Патіссон був би абсолютним переможцем – не доведи Боже, звичайно.
Мені сподобалась молода британка Кері Малліган, але її шанси занадто вже мізерні. Нажаль.

Номінація «краща акторка другого плану»:
Анна Кендрік – «Мені б у небо»
Вера Фарміга – «Мені б у небо»
Мо’Нік – «Тужся»
Меггі Джилленхол – «Шалене серце»

Пенелопа Крус – «Дев’ять»
Тут фаваротиткою вважають афроамериканську акторку та співачку Мо’Нік. Без коментарів. Нажаль не бачив її роботи.
Ось власне і все за інші технічні номінації типу кращий оператор або гример я не берусь. Щодо сценаріїв то скажу, що сподобались найбільше – «Безславні виродки» Квентіна Тарантіно та «Мені б в небо» Джейсона Райтмана та Шелдона Тернера.
Бажаю всім успіху, а Нам глядачам побільше якісного та цікавого кіно. А його ой як мало. Повірте мені. До нових зустрічей. Па-па.

Ось нарешті «Аватар» зійшов з небес і на планеті Земля відбулась прем’єра довгоочікуваного блокбастера.

Джейк Саллі - колишній морський піхотинець, прикутий до інвалідного крісла. Незважаючи на немічне тіло, Джейк в душі як і раніше залишається воїном. Він отримує завдання здійснити подорож у кілька світлових років до бази землян на планеті Пандора, де корпорація видобуває рідкісний мінерал, що має величезне значення для виходу Землі з енергетичної кризи. Джейку дають Аватар – який ідентичний з місцевим народом На’ві та генетично сумісний з людиною. У спеціальних саркофагах люди переносять свою свідомість у тіло аватара, яким можна керувати на великих відстанях, що дає змогу потрапити в середовище тубільців.

Камерон довго мовчав – з моменту виходу його останнього художнього фільму «Титанік» минуло дванадцять років. За цей період режисер назнімав трохи документалок і постійно думав про свою давню мрію – зняти історію планети Пандора. Досить лише згадати, що перший варіант сценарію був написаний ще у 1995 році, а зйомки мали розпочатись у 1999, але тоді компанії – мейджори злякались виробничої сумми у 400 – та мільйонів долларів.

У 2006 році гроші нарешті знайшлись, а технолгічний стрибок у галузі комп’ютерних технологій дозволив у повній мірі втілити задумане у реальність. З цього моменту почались зйомки «Аватара».

Почну з візуального ряду. Він просто феноменальний. Картинка просто таки захоплює, а перед очима вже добу стоять пейзажі, ландшафти, флора і фауна далекої та неймовірно гарної планети Пандора. Все настільки чудово деталізовано, що виникає відчуття реальості, а почуття що це все намальовано придушується десь у глибині гіпоталамуса:). В голові  закрадалась думка, що знімальна група туди літала – настільки натурально все виглядає. Трошки гірше вже з гуманоїдними тубільцями На’ві – людські відчуття та рухи комп’ютер ще й досі передавати не взмозі у повні мірі. Проте у «Аватара» у порівнянні з попередниками спостерігається впевнений крок вперед.

Щодо сюжету. Не буду розповідати всі нюанси для тих хто ще не дивився. Заругаєте і закидаєте. Тому коротко, але без переповідки.

Камерон точно чудовий оповідач. У нього все витримано, все ідеально – не плаксива романтика, трохи легкого гумору в тему, трошки пафосу(ну майже трохи), драма, екшн і бла-бла-бла. Але от сама історія нажаль стара, як світ. І особисто мені почала нагадувати вестерн міжгалактичного масштабу – індіанці з племені Чау-Чау проти злих білих завойовників Заходу або ж жорстокі та криваві конкістадори проти відсталих майя, ацтеків, інків і всіх інших древніх латиноамериканців. Тема енергетичної кризи теж затерта до дір. А думка про гармонічне співжиття з природою пропагується вже не один рік і вже встигла трохи набриднути( з поправкою «у кіно»). Але це все другорядне на фоні фантастичної природи Пандори.

Новий фільм Джеймса Камерона чудовий і зможе сподобатись, але нажаль він не шедевральний. Чи це найголовніша подія року? Так! Чи стане цей фільм культовим? Ні!!!

Окремою стрічкою про акторів – вони молодці: харизматичні, впевнені, за їх героїв хвилюєшся, за ними сумуєш і так прикро визнавати, що вже когось не побачиш у продовженні. Якщо воно звичайно буде.

P.S. у кінотеатрах з 17 грудня. Картинка – 10. Сюжет – 6. Фільм – 8 з 10. Йдіть дивитись сім’єю, з дівчину(хлопцем) або у компанії друзів. Захопіть побільше чіпсів, пива, поп-корну та коли і майже три години драйвово проведеного часу буде забезпечено.

Високотехнологічний міжнародний військовий підрозділ, відомий більш як , кидає виклик злозвісній корпорації, якою керує відомий збройний барон.
Відверто кажучи, про цей фільм писати важко і легко одночасно. Поясню чому: з одного боку новий фільм Стівена Соммерса(«Мумія») «Атака кобри»( G.I. Joe: The Rise of Cobra) - звичайнісінький собі літній блокбастер з купою вибухів та мінімумом сюжету, з іншого боку це той самий літній блокбастер, в якому по суті крім вибухів та стрілянини все інше відсутнє. Ніби і географія подій широка – Єгипет, Киргизтан, Франція, Північний полюс, але все врешті-решт все зводиться до банального «біг бада бум». Щодо останнього то гроші витратили не на вітер. Майже у кожному кадрі «Атаки кобрі» обов’язково щось вибухає. Фільм Соммерса великий святковий фейєрверк. Окрім того динаміка просто таки зашкалює. Автори стрічки вимикають глядачеві мозок, трахають його очі, а по закінченні сеансу викидають з кінотетару на вулицю. Після цього залишається лише одне питання: що сталося?
Окрім американських гірок у фільмі є ще один плюс – виконавиці головних ролей – британка Сієнна Міллер та громадянка Cполучених Штатів Рейчел Ніколс. Такі дівчата точно не залишать байдужим нікого: від закоренілого імпотента до гомосексуаліста зі стажем. Я вже мовчу про пересічних гетеросексуалів. Дівчатам же залишився Чанінг Татум («Крок вперед») та відомий жартівник афроамериканець Марлон Уейнс(«Дуже страшне кіно»).
Мало не забув про музику Алана Сільвестрі, яка лунає у потрібний час і в потрібном місці.

Підводячи підсумок, хочеться вкотре пожалітись на простяцькість сценарію, який можна було насправді взагалі не писати, оскільки весь фільм побудований на екшн-сценах. «Атака кобри» - двогодинне вибухове шоу з сексуальними акторками та роскаченими акторами, з дещо іграшковими та картонними спецефектами, від яких десь за пів години до фінальних титрів починаєш втомлюватись і молити Бога щоб все це скоріш закінчилось.
Хочете відпочити від буденності – йдіть у кінотеатр. Принаймні на дві години життєві проблеми кануть у Лету.
Оцінка: 6 з 10.
P.S. у кінотеатрах з 6 серпня.
P.P.S. якщо сподобались “Трансформери» є сенс дивитись.

Сюжет фільму оповідає про відомого грабіжника банків Джона Діллінджера(Джонні Депп). Зухвалі напади на фінансові установи зробили його легендарною постаттю та героєм для всіх пригноблених та головною мішенню для кращого агента ФБР Мелвін Первіса(Кріс Бейл) і директора бюро Джона Едгара Гувера. Ніхто не міг зупинити банду Діллінджера. Та врешті-решт правоохоронці виявились сильніше і розбишака Діллінджер був підстрелений. Так, власне, закінчуються історії гангстерів з великої дороги. За ними плачуть одиниці, пам’я тають – мільйони.
Майкл Манн став заручником мегапопулярної жорсткої, стильної кримінальної драми «Сутичка» з Аль Пачіно та Робертом Де Ніро у головних ролях. Ці два кінодинозавра були по обидва боки барикад. Перший – бескомпромісний поліцейський, другий- грабіжник банків, фанат своєї справи. Вони вороги та в іншій ситуації,не в цьому житті, могли б бути друзями. А чого варта лише славнозвісна розмова у забігайлівці між головними героями?! Манн зрежисував стрічку-еталон у своїй жанровій полиці, з яким не взмозі потягатись жоден його фільм до і після. Десь поряд стоїть «Співучасник» з найманим вбивцею Томом Крузом та афроамериканським водієм таксі Джеймі Фоксом. Але тут менше драми та співпереживання.

«Джонні Д.» або правильніше «Вороги держави» («Public Enemies») розповідає про Джона Діллнджера, якого добряче романтизували в народі і створили образ такого собі легендарного розбійника з Шервудського лісу на якого полюють агенти федерального бюро за наказом шерифа з Нотінгему(Едгар Гувер).
Депп вже виконував колись роль гангстера у фільмі Майкла Ньюела «Донні Браско», але тоді герой Джонні «кріт» у логові одного зі злочинних угруповань Брукліна наприкінці 70-х рр, Донні Браско(агент Джо Пістоне) не був брутальним чи жорстоким, скоріше він був просто привабливим, милим молодим чоловіком серед компанії вбивць та головорізів.
У фільмі Манна найвідоміший пірат Голлівуду мав відтворити особу нахабну, зухвалу та надміру жорстоку, яким, власне, і був Діллінджер. Та дуже важко повірити людині із зовнішністю шоколадного магната Віллі Вонки, констебля Крейна, письменника Метью Баррі та байкера Вейда «Плакси» Волкера. Депп може бути ким завгодно, тільки не крутим гангстером. Пірат Джек Спарроу – та будь-ласка, маніяк-перукар Суінні Тодд – не проблема, але ніяк не грабіжник банків Джон Діллінджер. Тому крім лорда Рочестера у Деппа нічого не вийшло.

Антагоністом Діллінджера та його банди став агент федерального бюро розслідувань Мелвін Періс, який своєю сумлінною роботою та вдалим(з летальним результатом) затриманням Красунчика Флойда заробив собі на авторитет і справу з піймання «ворога № 1 держави».
Періс позбавлений особливої харизми, але від цього не стає менш привабливим персонажем і це, не дивлячись на не особливі потуги з боку британського актора. Де-де, а тут гра Бейла не відрізняється особливим блиском. Таке враження, що для найрелаксуючого Бетмена всіх часів і народів цей проект був у списку «прохідних».
Щодо володарки минулорічного Оскара француженки Маріон Котійяр, то вона виконала роль стандартної «дівчини головного героя» і була чимось на зразок статиста чи то пак декорації, і нічим окрім своєї диво-посмішки не запам’яталась.

Стрічка Майкла Манна це кіно з притаманними суто для цього жанру прийомами, без жодних новацій та відкриттів, з недоопрацьованим сюжетом і не самим цікавим кастингом. «Джонні Д.» з тої кагорти фільмів, про які ніколи не скажуть: шедевр, але і суворо лаяти ніхто не буде. Принаймні, це найкращий байопік про Джона Діллінджера з усіх існуючих на сьогодні. Кіно про людину, яка жила одним днем, брала все і не віддавала нічого.
Оцінка: 7 з 10.
P.S. у кінотеатрах з 23 липня.

Волдеморт причаївся і чекає нагоди щоб завдати вирішального удару. Поплічники Темного Лорда, керуючись його вказівками влаштовують терор у світі маглів та намагаються потрапити до Хогвордса. В цьому їм має допомагти підступний зрадник всередині стін школи. Драко Малфоя перетягують на бік темних сил та дають таємне завдання.
Тим часом Гаррі Поттер та Албус Дамблдор відвідують професора Горація Слизорога і вмовляють його повернутись до викладання у Хогвордсі. Як стане відомо пізніше, спогади викладача зіллєваріння можуть допомогти розкрити таємницю безсмерття Темного Лорда.
У самому Хогвардсі майже кожен день проходить під знаком кохання, а рівень тестостерону просто таки зашкалює. На рудоволосого Рона Уізллі «полює» закохана Лаванда Браун, Герміона палає пекучими ревнощами але не виказує своїх почуттів. Гаррі Поттер на диво для самого себе починає помічати, як стає ближчим до Джинні – сестри Рона. Теплі почуття переповнюють школу магії та попереду на героїв чекає біда, яка назавжди змінить їх долі. І головне: залишається невідомо хто ж той напівкровний принц?

Якщо не брати до уваги занадто дитячі перші дві кіносерії пригод молодого чарівника Гаррі Поттера, то всі наступні стають все більш дорослими та похмурішими. Починаючи з третьої частини поттеріани «В’язень Азкабану» режисера Альфонсо Куарона франшиза відкидає інфантильність екранізацій «Філософського камня» і «Таємної кімнати» - щодалі в ліс тим стає темніше.
«Кубок вогню» зрежисований Майком Ньювелом динамічне та видовищне змагання не на життя, а на смерть, багатий на події та з купою нових персонажів. Крім того вперше перед глядачами постає перероджений Волдеморт. Далі був моторошний «Орден фенікса», в якому Гаррі Поттера мало не виключили з Хогвордса, де Дамблдор вступив у магічний бій з Темним Лордом, а Сиріус Блек загинув від заклинання божевільної Белатриси Лестранж.
Щодо «Гаррі Поттер та напівкровного принца» хочеться сказати одне – недотягнули. Хоча це саме «недотягнули» можна адресувати в деякій мірі і «Ордену...», але шостий фільм якнайкраще ілюструє цей вислів. Незрозуміло чому продюсери залишили на режисерському містку Девіда Йєтса, якому хіба що в пісочку гратись, а не працювати з об’ємним драматичним матеріалом. Щодо романтичних вставок у постановника все гаразд: поцілунки, жарти, почуття і бла, бла, бла. Але коли доходить до справ дорослих тут Йєтс змешений ретируватись. У «...напівкровному принці» трагічні та емоційні сцени вдавались через раз і то не завжди. По-справжньому чіпляє лише фінальна сцена, а все інше переглядаєш за принципом: «Зрозуміло!Пішли далі».

У шостому фільмі поттеріани насправді може сподобатись лише одна річ – акторська гра Тома Фелтона(Драко Малфой), якому цього разу відвели побільше часу. І тут хлопець розвернувся наповну, зігравши приреченого хлопця, з внутрішньою трагедією, який розривається навпіл між темною та світлою стороною, ставши таким собі Гамлетом світу чарівників.
Щодо всіх інших акторів – і Редкліфф, і Вотсон, і Грінт залишились на своєму звичному рівні: вище голови не стрибнули, але і не обличчям в багнюку. Хоча останнє можна було б зробити з легкістю помаху чарівної палички в руках.
У «Гаррі Поттер та напівкровний принц» немає тих судомних моментів «...Азкабана», коли жах заважав дихати, відсутня динаміка і сила пригод, які були у «Кубку вогню» і точно бракує тої гостросюжетної атмосфери «Ордена Фенікса». «... напівкровний принц» хиткий місточок між п’ятою та сьомою серією з екскурсом у юні роки Волдеморта та розкриттям таємниць життя Темного Лорда. У фільмі Йєтса занадто багато сліз та сопель і занадто мало подій вартих уваги. Врешті, «Гаррі Поттер...» це не романтична комедія з елементами фантастики та драми. Це повноправне фентезі.

Дивитись шанувальникам найвідомішого чаклуна сучасності. Навіть якщо буде погано ви йому, мабуть, пробачите.
Оцінка: 7 з 10.
P.S. у кінотеатрах з 16 липня.
P.P.S. побачимось у серпні. Дивіться кіно бо ви того варті. Па-па і цьомики:)

Читайте завтра відгук на шосту частину "поттеріани".

P.S. скоріше за все з 20 числа "Подивись" і я разом з ним йде у творчу відпустку на два тижні. Але вже відразу після виходу матимете змогу бачити тут замітки на такі фільми: "Верхи на киті"( про корінних мешканців Нової Зеландії - маорі), "Джонні Д."(історія зухвалого американського грабіжника банків Джона Діллінджера), "Комплекс Баадер-Майнхоф"(фільм знятий за реальними подіями розповідає про німецьких терористів 70-х років з організації Фронт червоної армії) і ще багато чого цікавого.

СЛУЖБОВИЙ РОМАН

Головна героїня фільму – Маргарет Тейт – відповідальна керівниця з жахливим характером. Не дивлячись на досить не вдалу репутацію серед підлеглих, її кар’єра йде вгору. Та от тільки одна проблема стає Маргарет на заваді – депортація до Канади звідки вона родом. Тому щоб передчасно не залишити Сполучені Штати і втратити роботу підприємлива керівниця готова на все – навіть на фіктивний шлюб зі своїм молодим асистентом Ендрю Пекстоном.
Для Сандри Баллок та Райана Рейнольдса, які виконали у комедійному фільмі "Освідчення" головні ролі, жанр якого можна назвати для них рідним. Тут актори почувають себе немов риби у воді: грають вони не вимушено і на досвіді.
Сюжет «Освідчення» не претендує на шедевральність і не відзначається особливою оригінальністю. Всі події розгортаються по добре вимощеній попередниками сценарній дорозі.
Спочатку головні герої не відчувають один до одного, хоча б якихось почуттів, навіть навпаки – Ендрю просто таки ненавидить Маргарет, а їй у свою чергу плювати на те, що там взагалі думає Ендрю та й не тільки він. Потім з часом в них починає зароджуватись взаємна симпатія. Звичайно цей процес доволі тривалий, але у нашому випадку - всього кілька днів. І врешті-решт – перевірка почуттів, яка закінчується хеппі-ендом за келихом шампанського та цукерками «Вечірній Київ».
Звичайно фільм режисерки Ен Флетчер(«27 весіль») ніяк не назвеш геніальним або новаторським, але принаймні він легкий і невимушений та придатний до зорового та слухового сприйняття. «Освідчення» - безперечно поповнить легіон «romantic comedy», але ніколи не стане тим, що варто було б пам’ятати та переглядати знову і знову.
Оцінка: 6 з 10
P.S. у кінотеатрах з 9 липня.

В РИЛО ЧИ ПІД ДИХ?

Шон(Чанінг Татут) мешкає у Нью-Йорку і заробляє тим, що продає, книжки, парасольки та різні дрібнички. Одного разу на вулиці він знайомиться з Харві(Теренс Говард), який відкриває для хлопця світ нелегальних підпільних боїв.
Подібні фільми знімають в Голлівуді вже більше двадцяти років. Всі ці стрічки схожі одна на одну, як дві каплі води. Різнить їх тільки назва, актори, та постановка бійок.
Кіно про вуличних бійців передбачає велику кількість якісних екшен-сцен з відмінною операторською роботою та хореографієї боїв. Власне на цьому і тримаються стрічки такого жанру. Нажаль «Бій без правил» («Fighting») нічим окрім відсутності акторської гри, шаблонності сюжету та недолугості кулачних боїв пишатись не може.
Другий фільм режисера Діто Монтієля(«Як знайти своїх святих») вийшов просто таки нікчемним. Можливо це лише маленький камінець на шляху до кінематографічних вершин, але падіння від нього було дуже болючим.
Оцінка: 4 з 10
P.S. у кінотеатрах з 9 липня( не витрачайте даремно гроші).

У сімейної пари мамонтів очікується поповнення. Менфорд з цього приводу нервує – даються в знаки батьківські почуття. Еллі ж навпаки – стійко виношує дитинча.
Шаблезубий тигр Дієго переживає кризу віку та відчуття самотності і планує залишити різношорсту компанію доісторичних звірів. А в цей час кудись подівся лінивець Сід, який випадково знайшов яйця велитенської динозаврихи.
Друзям не залишається нічого іншого, як вирушити на пошуки товариша. В результаті плем’я потрапляє до підземного світу динозаврів, який від звичайної квітки до велетенської рептилії приховує в собі небезпеку та й для сценаристів є місце де розгулятись.
Третя частина якісно відрізняється від перших двох динамічністю розвитку подій та неперевершеним гумором, який вдало балансує між дитячим та дорослим.
Для "Льодовикового періоду" стало доброю звичкою поява нового персонажа.Цього разу це ласка Бак, який своєю харизмою та божевіллям затьмарює всіх інших: і мамонта Менні, і лінивця Сіда, і дует опосумів, не кажучи вже про тигра Дієго. Навіть білка Скрет зі своїм одвічним супутником – горіхом – був задвинутий на задній план і виконував тепер роль антракту між соло-партіями нового героя. Не врятувала положення і сексапильна білочка Скретті, яка розривала давно вже кульвого мультяшного невдаху-самця, між постійним відчуттям голоду та коханням. Хоча все ж важкі відносини двох білок і викликають захоплення та посмішку.
Порівняно «Льодовиковий період: ера динозарів» з попередніми серіями кінофраншизи, помітно підвищився рівень візуальних ефектів. Це і не дивно оскільки з часу виходу на екрани першої частини минуло вже сім років, а технології, як відомо, не стоять на місці: пригоди давно улюблених героїв тепер можна переглядати і в 3D – форматі від чого дійство тільки виграє. До того ж покращилась фонова картинка, а дійові особи ще краще промальовані.
Єдине в чому можна дорікнути анімаційному фільму – неоригінальність. На фоні того, що останнім часом вийшли такі художні стрічки як «Подорож до центру Землі» та «Втрачений світ», що чимось нагадують «Льодовикового періоду», ті самі динозаври, підземний світ, від цього з’являється відчуття повторюваності. Але якщо відкинути цей аспект на смітник то можна отримати привід провести трохи більше години в кінотеатрі разом з дітьми, дівчиною чи у компанії друзів і вийти з нього у чудовому настрої.
Дивитись від малого до велика.
Оцінка: 8 з 10.
P.S. у кінотеатрах з 1 липня.

Святковий стіл ломиться від різноманітних страв, які так і тягне спробувати. В роті починає виділятись голодна слюна. Нарешті дають команду сідати за стіл. Їжа поглинається з неймовірною швидкістю, а сама трапеза викликає задоволення. Останній штрих – колупання у зубах спеціально призначеною для цього дерев’яною паличкою та поглажування рукою ситого живота.
Або інакше. Парк. «Американські» гірки. Міні-потяг починає щомиті набирати оберти. Рівень адреналіну в крові підвищується з кожним спуском у безодню та новим підйомом до неба. Потяг виконує фігури різного рівня складності, від яких кров застигає в жилах і зупиняється дихання.
«Трансформери: помста полеглих» («Transformers: Revenge of the Fallen» 2009) такий собі симбіоз смачної їжі та адреналінових атракціонів.

Свого часу Майкл Бей обіцяв, що у продовженні буде більше роботів, екшену та гумору. І дійсно, якщо порівнювати першу частину з сіквелом то кількість металічних прибульців з планети Кібертрон відчутно збільшилась. Стосується це, як автоботів так і десептиконів(хоча в останніх перевага суттєвіша). Та така обновка в асортименті роботів не додала загальних переваг фільму. Порівняно малу уваги приділили Мегатрону, Айронхеду, трохи більше пощастило Бджілці(Bumblebee) та Зорекрику(Starscream). Проте вдосталь часу отримали менш харизматичні, але більш кумедні та цікавіші на думку авторів фільму – Близнюки(трансформери марки Chevrolet). Звісно це справа смаку, але така зміна векторів не йде на користь другій серії. Також у продовженні з'являється новий антигерой в обличчі архаїчного десептикона Фолена, який мало не знищив Землю декілька десятків тисяч років тому. Так, саме так - трансформери були тут завжди.

Додали автори стрічки і екшн-сцен, які виглядають видовищно та динамічно. Абсолютно всі елементи – від банальних гонитв на автомобілях та чисельних вибухів, до технічно складних боїв за участі трансформерів – візуально виглядають неперевершено, хоча – як би дивно це не звучало – трохи нудновато і без родзинки. Все це схоже на млинці, які печуть не на соняшниковій олії, а на воді: назва залишається, а смак вже не той.
За гумор у «Трансформерах» цього разу відповідав Джон Тортурро. Його герой - агент Сімонс став справжньою прикрасою фільму. Все інше на повірку виявилось «бородатим» та дитячим, з купою штампів та шаблонів. І тільки десь місцями, зі швидкістю літака-винущава, пролітали ледве помітні жарти від, яких хотілось сміятись.

Знову сподобався Шайя ЛаБаф, який виконував роль Сема Вітвікі. От в кого по-справжньому вогник в очах. Своєю впевненою грою він передає свої позитивні та негативні емоції, почуття страху, переживання за близьких та друзів, паніку та зародки лідерських якостей.
Красуня Меган Фокс(Міхаєла) нажаль десь загубила весь бойовий запал першої часини, перетворившись на середньостатистичну дівчину головного героя.
Характери Батьків Сема, Рон та Джуді Вітвікі стали ще більш яскравими. Батько – жлоб та псевдомачо, мати – сентементальна курка, яка не може відрізни марихуану від приправи до борщу.
Лише капітан Ленокс(Джош Дюамель) зі своїм напарником сержантом Епсом(Тайріз Гібсон) не зрадили своїм образам, залишившись хоробрими, мужніми та мудрими солдатами, що стоять на заваді поганим роботам.

«Трансформери:помста полеглих» - чудовий приклад підліткового фантастичного бойовика з шаленою динамікою та мегазахоплюючим екшеном, від якого зносить дах.
Проте виходить так, що від великої кількості страв починаєш відчувати важкість у шлунку, підвищення тиску у кров’яних судинах, прискорення серцебиття та задуху, а від таких атракціонів виникає нудота та проблема з вестибулярним апаратом.
Елементарне нехтування хоча б якимось мало-мальським сюжетом на догоду візуальній стороні фільму зіграло з Майклом Беєм злий жарт.
«Трансформери» загорнуті у яскраву обгортку, всередині якої нажаль ховається цукерка сумнівної якості.
Дивитись шанувальникам поп-корну та кока-коли – шоу буде забезпечено.
Оцінка: 7 з 10.
P.S. у кінотеатрах з 23 червня.
P.P.S. У фільмі є трохи плагіату: скопійовані моменти з «Матриці», "Чужі проти Хижака" та «Т3: повстання машин». Хто в темі той помітить.

Через два дні Даг одружується на красуні Трейсі, а до цього всього, за доброю старою традицією, потрібно влаштувати холостяцьку вечірку і в останнє відтягнутись по повній у Вегасі разом з друзями: Аланом, Стю і Філом. Отож четвірка героїв вирушає до міста гріхів та столиці ігорного бізнесу якщо не всього світу так хоча б, принаймні, Північної Америки. У програмі відпочинку іх чекає море випивки, красуні стриптезерки, казино і все чого душа забажає. Та коли вранці вони прокинуться то помітять повну відсутність спогадів не тільки про минулий вечір, а й самого нареченого. А до весілля часу залишається все менше і менше.
«Вечірка у Вегасі»( «The Hangover») на цей момент найкраще з того, що зрежисував Тод Філіпс. Три роки тому він зняв паршивеньку комедію з Бобом Торнтоном «Школа негідників»( «School for Scoundrels»), ще раніше був ремейк на культовий серіал «Старскі та Хатч»(«Starsky & Hutch»2004) і весела стрічка про кризу віку «Стара школа»(«Old School»2003 про фільм читайте тут: http://door-into-cinema.blogspot.com/2009/03/blog-post_30.html).

 І що ж такого у тій «Вечірці...», яка вже встигла догодити критикам та глядачам? Ну, по-перше це історія про людей, які прокинувшись зранку жаліються на біль у голові, сухість в роті, нудоту та тремор у руках, тягнуться за пляшкою холодного пива і запитують себе: а що було вчора?; по-друге «Вечірка...» змушує зробити висновок: чорт, а це могло бути і зі мною; по-третє – туалетний, зухвалий та непристойний гумор в цьому тваринному фільмі, як ніколи доречний, влучний та своєчасний.
 Ще одна перевага «Вечірки у Вегасі» переконливі головні герої, ролі яких виконують далеко не зіркові актори. Навряд ви чули про того ж Еда Хелмса чи Зака Галіфіанакіса( дав же Бог прізвище) та й Джастіна Барту(«Скарби націй») разом з Бредлі Купером(«Непрохані гості») з натяжкою можна назвати відомими, але після «The Hangover» їх прізвища точно вже не забудеш.
Символічним виглядає поява Майка Тайсона, якого раніше не раз помічали у стані алкогольного та наркотичного сп’яніння. Як не дивно епізодична роль колишнього чемпіона не виглядала декорацією, а стала повноцінним доповненням до загального позитивного враження від картини.
Автори проекту створили щось на зразок маргинального «Безтурботного іздця»( «Easy Rider» 1969) Денніса Хоппера. Звичайно це не фільм-еталон для майбутніх поколінь, але точно не прохідна стрічка.

«Вечірка…» - це неполіткоректна, лайлива, похмільна, алкоголічно-амнезійна та вибухова комедія для чоловіків та про чоловіків. Вона не змінить поведінку чи стиль життя. Та, власне, це не її мета. Фільм Тода Філіпса подарує хіба що приємну згадку про минулий вечір у Вегасі.
Дивитись тим хто в темі.
Оцінка: 8 з 10
P.S. вже в кінотеатрах.
P.P.S. «Все, що було у Вегасі, залишеться у Вегасі. Окрім герпесу – його ти привезеш з собою» - цитата з фільму.