Подивись!!!

Сюжет фільму оповідає про відомого грабіжника банків Джона Діллінджера(Джонні Депп). Зухвалі напади на фінансові установи зробили його легендарною постаттю та героєм для всіх пригноблених та головною мішенню для кращого агента ФБР Мелвін Первіса(Кріс Бейл) і директора бюро Джона Едгара Гувера. Ніхто не міг зупинити банду Діллінджера. Та врешті-решт правоохоронці виявились сильніше і розбишака Діллінджер був підстрелений. Так, власне, закінчуються історії гангстерів з великої дороги. За ними плачуть одиниці, пам’я тають – мільйони.
Майкл Манн став заручником мегапопулярної жорсткої, стильної кримінальної драми «Сутичка» з Аль Пачіно та Робертом Де Ніро у головних ролях. Ці два кінодинозавра були по обидва боки барикад. Перший – бескомпромісний поліцейський, другий- грабіжник банків, фанат своєї справи. Вони вороги та в іншій ситуації,не в цьому житті, могли б бути друзями. А чого варта лише славнозвісна розмова у забігайлівці між головними героями?! Манн зрежисував стрічку-еталон у своїй жанровій полиці, з яким не взмозі потягатись жоден його фільм до і після. Десь поряд стоїть «Співучасник» з найманим вбивцею Томом Крузом та афроамериканським водієм таксі Джеймі Фоксом. Але тут менше драми та співпереживання.

«Джонні Д.» або правильніше «Вороги держави» («Public Enemies») розповідає про Джона Діллнджера, якого добряче романтизували в народі і створили образ такого собі легендарного розбійника з Шервудського лісу на якого полюють агенти федерального бюро за наказом шерифа з Нотінгему(Едгар Гувер).
Депп вже виконував колись роль гангстера у фільмі Майкла Ньюела «Донні Браско», але тоді герой Джонні «кріт» у логові одного зі злочинних угруповань Брукліна наприкінці 70-х рр, Донні Браско(агент Джо Пістоне) не був брутальним чи жорстоким, скоріше він був просто привабливим, милим молодим чоловіком серед компанії вбивць та головорізів.
У фільмі Манна найвідоміший пірат Голлівуду мав відтворити особу нахабну, зухвалу та надміру жорстоку, яким, власне, і був Діллінджер. Та дуже важко повірити людині із зовнішністю шоколадного магната Віллі Вонки, констебля Крейна, письменника Метью Баррі та байкера Вейда «Плакси» Волкера. Депп може бути ким завгодно, тільки не крутим гангстером. Пірат Джек Спарроу – та будь-ласка, маніяк-перукар Суінні Тодд – не проблема, але ніяк не грабіжник банків Джон Діллінджер. Тому крім лорда Рочестера у Деппа нічого не вийшло.

Антагоністом Діллінджера та його банди став агент федерального бюро розслідувань Мелвін Періс, який своєю сумлінною роботою та вдалим(з летальним результатом) затриманням Красунчика Флойда заробив собі на авторитет і справу з піймання «ворога № 1 держави».
Періс позбавлений особливої харизми, але від цього не стає менш привабливим персонажем і це, не дивлячись на не особливі потуги з боку британського актора. Де-де, а тут гра Бейла не відрізняється особливим блиском. Таке враження, що для найрелаксуючого Бетмена всіх часів і народів цей проект був у списку «прохідних».
Щодо володарки минулорічного Оскара француженки Маріон Котійяр, то вона виконала роль стандартної «дівчини головного героя» і була чимось на зразок статиста чи то пак декорації, і нічим окрім своєї диво-посмішки не запам’яталась.

Стрічка Майкла Манна це кіно з притаманними суто для цього жанру прийомами, без жодних новацій та відкриттів, з недоопрацьованим сюжетом і не самим цікавим кастингом. «Джонні Д.» з тої кагорти фільмів, про які ніколи не скажуть: шедевр, але і суворо лаяти ніхто не буде. Принаймні, це найкращий байопік про Джона Діллінджера з усіх існуючих на сьогодні. Кіно про людину, яка жила одним днем, брала все і не віддавала нічого.
Оцінка: 7 з 10.
P.S. у кінотеатрах з 23 липня.